ДНЗ № 7 — Вербиченька

Мовленнєвий розвиток дошкільника

Лексика української мови з погляду походження

Словниковий склад української мови об’єднує дві генетично різнопланові групи лексичних одиниць: споконвічно українські слова, слова, запозичені з інших мов.

До споконвічно української лексики належать успадковані найдавніші індоєвропейські слова, спільні для багатьох індоєвропейських мов (санскриту, грецької, латинської, германських, романських, слов’янських та ін.): мати, брат, порося, осика, ніч, колесо, вісь, десять;праслов’янські слова, спільні для всіх або більшості слов’янських мов: чоловік, плітка, комар, жук, тісто, гріх, стид, кара, писати, кислий; івласне українські слова, утворені безпосередньо тією частиною слов’янської людності, яка сформувала українську націю: громада, власність, пампушки, деруни, капелюх, віжки, молотарка, смородина, порічки, виховання, мрія, поступ, іспит.

Мова збагачується не лише завдяки розвиткові багатозначності слів і постійному творенню нових лексем, а й за рахунок запозичень.
Запозичення полягає в засвоєнні слів однієї мови іншою.
Серед запозичень розрізняють:
— власне запозичення — слова, у яких процес фонетичного й граматичного пристосування ще не завершився: бюро, журі, ательє, джентельмен, бухгалтер; такі слова мають невластиві українській мові сполучення звуків, форми;
— кальки — поморфемні переклади слів: півзахисник (полузащитник), літописець (chronographos), хмарочос (skyscraper);
 запозичення значень — українське слово набуває значення, яке має його іншомовний відповідник: наприклад, політичні поняття правий, лівийзапозичені з французької мови — droit, gauche: у часи французької буржуазної революції в Конвенті помірковані жирондисти сиділи праворуч, а прихильники радикальних дій монтаньяри — ліворуч;
— словотвірні запозичення — використання іншомовних морфем: наприклад, грецьий елемент теле- «далеко» увійшов до таких українських слів, як телебачення, телезв’язок, телепередача та ін.;
— засвоєння — слова, що вже повністю фонетично й граматично пристосувалися до української мови: дріт, колір, папір — у них, як і в незапозичених, відбувається чергування приголосних; колишнє французьке слово пальто відмінюється, як і будь-яке українське: пальта, у пальтіі т.д.; не відчуваємо іншомовного походження в запозичених словах левада, лиман, базар, кавун;
— варваризми — слова з особливо виразними ознаками іншомовності; наприклад, ол райт, о’кей — з англійської; мерсі, тет-а- тет — з французької;
— екзотизми — слова для позначення екзотичних, незвичайних реалій, для яких у мові немає назв: кімоно, чалм, сакля, аул, меджліс.

Слова, запозичені з інших мов, не завжди пристововані до фонетичних законів української мови. Вони навіть пишуться за іншими правилами, ніж українські. Тому для правопису важливо вміти розрізняти запозичені й незапозичені слова:
а) майже всі слова, які починаються на а, е, і більшість на і — іншомовного походження: абітурієнт, аеродром, евакуація, експеримент, ідеологія,історія;
б) іншомовного походження є слова, що мають звук ффабрика, факультет, фарфор (винятки: Фастів, форкати);
в) в іншомовних словах бувають збіги голосних: біографія, ваучер, гіацинт; в українських — вони можливі лише на межі значущих частин слова, найчастіше префікса й кореня: виорати, заозерний, наодинці, самоочисний тощо;
г) іншомовним словам властиві важкі для вимови збіги приголосних: бургомістр, демонстрант, комлпект, матч, тембр;
ґ) в іншомовних словах не чергуються о, е з і та немає випадних о, е, як в українських: бетон — бетону (порів. дзвін — дзвону); ваніль — ванілі (порів.сіль — солі), катер — катера (порів. вітер — вітру);
д) в іншомовних словах рідко виділяються префікси й суфікси, а корінь може мати три та більше складів (на відміну від українських слів, у яких корені одно-, рідше двоскладові): вітамін, гіпотеза, дисципліна, температура; якщо ж і виділяються префікси й суфікси, то вони відмінні від споконвічних українських: а-соціація, ди-соціація; екс-потр, ім-потр; демонстр-ант, демонстр-ація, арбітр-аж;
е) частина іншомовних слів із кінцевим голосним не відмінюється: амплуа, комюніке, шосе, журі, таксі.

Свідоме прагнення не допускати запозичень у мову й позбуватися їх називається пуризмом (від лат. purus «чистий»). Якщо є дві назви — українська й іншомовна, то перевагу слід надавати українській. Вона завжди зрозуміліша, милозвучна, легше запам’ятовується. Наприклад, краще сказати вихідний, ніж уїкендобраз, ніж іміджнестача, ніж дефіцит; чинник, ніж фактор; відшкодування, ніж компенсація; торгівля, ніжмаркетинг; відповідник, ніж еквівалент тощо.

Розум на кінчиках пальців

Консультує вчитель-логопед:

  Як навчити дітей розповідати. Поради вчителя-логопеда

Картинки по запросу логопед картинки

    Пам’ятка для батьків

Багато дітей не можуть чітко і правильно сформулювати свою думку, опи­сати подію, висловити свої емоції. Тому важливо з раннього віку розвивати зв’язне мовлення дитини — спонукати її спілкуватися, розповідати про поба­чене, ділитися своїми враженнями.

Педагоги та психологи пропонують такі поради щодо того, як навчити дітей розповідати:

  • Долучайте дитину до розповідання казки. Проговорюйте речення не до кінця і дайте дитині змогу закінчити думку, доповнивши речення одним чи кількома словами.
  • Розпочинайте переказування із невеликих за обсягом текстів із про­стим сюжетом, наприклад, казок.
  • Допомагайте дитині розповідати, ставлячи уточнювальні запитання.
  • Не квапте дитину, дайте їй змогу подумати, що вона хоче сказати, пригадати й відтак висловитися.
  • Переглядайте разом мультфільми, відвідуйте лялькові вистави. Піс­ля перегляду обговорюйте сюжет, пропонуйте дитині описати пер­сонажів — їхню зовнішність, характер. Навчайте дитину виражати свої емоції, а для цього розповідайте їй про власні враження від пе­регляду.
  • Використовуйте для мовленнєвої роботи з дитиною сюжетні карти­ни до відомих їй літературних творів. Спочатку разом обговорюйте картину, а відтак попросіть дитину самостійно розповісти про те, що на ній зображено, чи про окремий її фрагмент. Ефективним методом розвитку зв’язного мовлення є розповідання за серіями сюжетних картин на основі літературних творів (методика Алли Богуш, Наталії Гавриш).
  • Навчайте дитину вигадувати сюжетні розповіді, наприклад, про іграшки, персонажів відомих казок, мультфільмів тощо.
  • Нагадуйте дитині про певні події з її досвіду та пропонуйте розпові­сти про них.
  • Стежте, щоб дитина говорила повними поширеними реченнями, і відповідно висловлюйтеся самі. Адже діти копіюють мовлення до­рослих.