ДНЗ № 7 — Вербиченька

Мовленнєвий розвиток дошкільника

Консультує вчитель-логопед:

Що таке дисграфія?

Cпецифічний розлад здібностей до письма, правопису – це часткове (дисграфія) або повне (аграфія) специфічне порушення формування навичок письма, правопису внаслідок недорозвинення або ураження задньої ділянки середньої (другої) лобної звивини домінантної півкулі та її зв’язків із гностичними ділянками кори головного мозку. При цьому може виявлятися складна апраксія, недорозвинення акустичного аналізу та мовлення.
Дисграфія супроводжується іншими мовними розладами, які і можуть бути її першопричиною.

Дисграфія може проявлятися в утрудненні співставлення звуків мовлення та їхнім графічним зображенням літерами на письмі. Може виявлятися неправильне просторове розташування літер («дзеркальне письмо»), поділ слів, неправильне написання літер тощо. При цьому помилки на письмі не пов’язані з правилами правопису або слухом.

При дисграфії дитина з нормальним слухом не взмозі розрізнити схожі звуки – фонеми: (б) – (п), (д) – (т) тощо. Ця форма дисграфії зветься акустичною, в основі якої лежить порушення звуково-літерного аналізу, або фонематичного слуху.
Зазвичай таке порушення є у дітей, котрі пізно почали говорити, неправильно вимовляли окремі звуки, замінювали їх іншими, а саме – в їхній мові виявляли ознаки загального недорозвитку мовлення. Якщо дитина своєчасно почала займатися з логопедом, то до початку навчання в школі, завдяки спільним зусиллям логопеда, вихователів дошкільного закладу та батьків у неї розвивається доволі чисте за вимовою, правильне за граматичною будовою та лексико-граматичною структурою мовлення. Але інколи у разі прискорення темпу мовлення, ускладнення мовленевих завдань ще виявляються деякі порушення у відтворенні окремих звуків.

Такі недоліки у мовленні стають для дитини великою проблемою під час засвоєння навичок письма (вона замінює одні букви на інші тощо). При цьому не допомагає їй і правило правопису, за яким треба змінити слово так, щоб після сумнівного приголосного стояв голосний звук.
Наприклад, дитина пише «лошка», а при зміні слова на «ложечка» все одно пише «лошечка». Вона не розпізнає звуків «ж» і «ш». Як не змінюй слово, їй чується звук «ш».

Такі помилки на письмі називаються дисграфічними. Вони відрізняються від помилок, котрі дитина робить за неуважністю або незнанням правил правопису. Найчастіше помилки трапляються при написанні диктанту, у перші місяці навчання – при літерному диктанті. Але і в подальшому, навіть під час списування з підручника трапляються схожі помилки, тому що дитина не «змальовує» літери, а читає їх «про себе», а потім пише під своє особисте «мовчазне диктування». І обов’язково робить характерні помилки.
Неправильно написані літери і слова, звісно ж, призводять до низької оцінки, що непокоїть рідних та викликає нервування дитини. Інколи рідні неправильно ставляться до цього і змушують свого маленького школярика багато разів переписувати текст, докоряють йому за неуважність або відсутність старанності. Однак такі заходи не приносять успіху і тільки заважають засвоєнню дитиною навичок письма.
Треба зауважити, що дзвінкі та глухі приголосні плутають (начебто «оглушують» їх) діти з легким ступенем порушення звичайного слуху, тобто при туговухості. Однак дитина, яка слабо чує, також вимовляє ці звуки неправильно. А дитина із дисграфією може плутати різні звуки, не тільки дзвінкі та глухі приголосні.

У «легких» випадках, коли дитина плутає 1-2 фонеми та неправильно позначає їх літерами, вона може навчатися в загальноосвітній школі.
Безумовно, фонематичний слух можна тренувати і отримати певні позитивні результати, хоч ця робота дуже копітка та довготривала.
Тому в разі наявності утруднень з письмовими роботами дитині потрібно звернутися до відповідного фахівця – логопеда. У деяких школах мають бути логопедичні кабінети, де лікар протягом першого навчального року проводить діагностику розвитку усного та писемного мовлення у школярів. У подальшому, в разі виявлення незначних розладів, лікар проводить логопедичну корекцію в умовах школи. Окрім того, цей фахівець дає консультативні поради рідним школяра з приводу його труднощів та їх подолання. Якщо в цій школі немає логопеда, то треба звернутися до логопеда у дитячу поліклініку. Фахівець-логопед впорається з незначною мовленевою проблемою досить швидко.
Якщо ж дисграфія має тяжку форму і нагадує написання безглуздого набору літер або пов’язана з іншими мовленевими розладами, то дитині краще навчатися у спеціальній школі для дітей із тяжкими розладами мовлення.
Головне для рідних та вчителів молодших класів – своєчасна діагностика дисграфії. Інакше у дитини можуть з’явитися вторинні психогенні реакції на труднощі у навчанні – розлади сну, роздратованість, відмова робити письмові завдання або навіть відмова ходити до школи.

  

Як навчити дітей розповідати. Поради вчителя-логопеда

Картинки по запросу логопед картинки

    Пам’ятка для батьків

Багато дітей не можуть чітко і правильно сформулювати свою думку, опи­сати подію, висловити свої емоції. Тому важливо з раннього віку розвивати зв’язне мовлення дитини — спонукати її спілкуватися, розповідати про поба­чене, ділитися своїми враженнями.

Педагоги та психологи пропонують такі поради щодо того, як навчити дітей розповідати:

  • Долучайте дитину до розповідання казки. Проговорюйте речення не до кінця і дайте дитині змогу закінчити думку, доповнивши речення одним чи кількома словами.
  • Розпочинайте переказування із невеликих за обсягом текстів із про­стим сюжетом, наприклад, казок.
  • Допомагайте дитині розповідати, ставлячи уточнювальні запитання.
  • Не квапте дитину, дайте їй змогу подумати, що вона хоче сказати, пригадати й відтак висловитися.
  • Переглядайте разом мультфільми, відвідуйте лялькові вистави. Піс­ля перегляду обговорюйте сюжет, пропонуйте дитині описати пер­сонажів — їхню зовнішність, характер. Навчайте дитину виражати свої емоції, а для цього розповідайте їй про власні враження від пе­регляду.
  • Використовуйте для мовленнєвої роботи з дитиною сюжетні карти­ни до відомих їй літературних творів. Спочатку разом обговорюйте картину, а відтак попросіть дитину самостійно розповісти про те, що на ній зображено, чи про окремий її фрагмент. Ефективним методом розвитку зв’язного мовлення є розповідання за серіями сюжетних картин на основі літературних творів (методика Алли Богуш, Наталії Гавриш).
  • Навчайте дитину вигадувати сюжетні розповіді, наприклад, про іграшки, персонажів відомих казок, мультфільмів тощо.
  • Нагадуйте дитині про певні події з її досвіду та пропонуйте розпові­сти про них.
  • Стежте, щоб дитина говорила повними поширеними реченнями, і відповідно висловлюйтеся самі. Адже діти копіюють мовлення до­рослих.

Мнемотехніка для дошкільнят: основні принципи

Головний інструмент нашого розуму – це пам’ять. Пам’ять – це зв’язок минулого із сьогоденням і майбутнім, процес збереження минулого досвіду, що дає можливість його повторного використання. Для того, щоб пам’ять не підводила нас у найважливіші миті життя, потрібно постійно тренувати її. Методів для розвитку і ефективного використання пам’яті існує безліч. Зупинимося на найцікавішому з них – мнемотехніці. На діток в дошкільному віці обрушується величезний потік інформації, який вкрай складно подужати, особливо не вміючи читати і писати. Мнемотехніка покликана допомагати в цьому.

Мнемотехніка це свого роду схеми в основі яких лежать асоціації, що допомагають запам’ятовувати і відтворювати інформацію. Останнім часом в дошкільних установах прийомами мнемотехніки користуються дуже активно і не тільки для роботи зі звичайними дітьми, а й для корекції стану у малюків з відставанням у розвитку.

У дітей у віці 4-6 років словниковий запас досить великий, але користуватися ним і вживати слова у вірній формі вони ще не вміють. Від цього виникають проблеми з мовленням, наприклад, дитина може заїкатись. Намагаючись, щось розповісти нам, дитина просто не може знайти слів, або робить це дуже незрозуміло і безладно, перескакуючи в оповіданні з місця на місце. У цих випадках і приходить на допомогу мнемотехніка. Принципи її дії грунтуються на тому, що у дошкільнят дуже розвинена зорова пам’ять і образне мислення. Найбільш наочний приклад даної техніки — це картинка на шафці в дитячому саду. Запам’ятовуючи її, дитина з легкістю візьме саме свій рушник на вішалці, над якою розташована та сама картинка. В основному мнемотехніка це використання спеціальних карток і схем. Цілі використання можуть бути різні.

Основні прийоми мнемотехніки дітям 3 -6 років:

Дитині показують картку, на якій зображено кілька предметів і вона має вигадати про них розповідь – цей спосіб використовується для розвитку уяви. Для розвитку пам’яті дітям пропонують вивчити вірш за картками, на яких кожному рядку вірша відповідає своє зображення. Для тренування логічного мислення малюкові дають картки і пропонують розподілити їх за групами. Наприклад, картки з професіями і предметами, якими користуються їх представники, наприклад стопка – продавець: ваги, каса, продукти.

Якщо дитина добре працює за готовими картками, слід запропонувати позайматися навпаки, дати розповідь і нехай дитина сама намалює для неї картинки. При роботі з цією технікою необхідно дотримуватися певних правил.

Правила при роботі з мнемотехнікою:

  • Заняття мають проходити за принципом – від простого до складного починаючи від мнемоквадратів і поступово переходити до мнемоланцюгів.
  • Таблиці і схемимають бути кольоровими, так дитині буде веселіше і легше.
  • На одній схемі або таблиці число квадратів не повинно перевищувати дев’ять, так як це гранично допустимий обсяг для дошкільника.
  • Не застосовувати понад дві мнемосхеми в день, а повторний розгляд можливий тільки за бажанням дитини.
  • Необхідно, щоб щодня таблиці і схеми були різні за тематикою, в перший день на тему казок, у другій на музичну тему, в третій на математичну і так далі.

Працювати за таким принципом потрібно не тільки в дитячому саду, вкрай важливо щоб батьки брали активну участь в навчанні дитини.

Мнемотехніка вдома

Як можна застосувати принципи мнемотехники в домашніх умовах? Та дуже просто. Запропонуйте намалювати дитині схеми – малюнки про те, як пройшов день. Час від часу давайте картинки і нехай малюк самостійно складе вам розповідь. Ви можете дати картинку з відомої вам обом книжки і запропонувати малюкові придумати свій, відмінний від оригіналу фінал.

Регулярне застосування даної техніки допоможе дитині збагатити свій словниковий запас, навчить вибудовувати грамотні, логічні ланцюжки. Ця техніка дуже корисна і при підготовці дітей до школи, адже йдучи в перший клас, дитина вступає в новий колектив, в якому грамотна і зрозуміла мова допоможе знайти нових друзів і комфортно почувати себе в будь-якій обстановці і ситуації.