Протидія булінгу в закладі дошкільної освіти

Шановні батьки!

Просимо вас заповнити анкету. При здійсненні самоаналізу освітнього середовища закладу нам дуже важлива ваша думка.

https://forms.gle/UhyqVzMxiv5N72W29

Психолог інформує:

Інформація про булінг

Контактна інформація про роботу служби у справах дітей виконавчого
комітету Вараської міської ради:

Адреса: майдан Незалежності, 2 місто Вараш, Рівненська область 34400
(приміщення КМКП каб.104,105);

Електронна адреса: sluzbа@vагаsh-гаdа. gоv.uа

Контакти: (03636) 3-11-31 – начальник ССД, 3-13-26 – спеціалісти.

Факс – (03636) 2-45-19.

Мобільний телефон – 0689770962.

Графік роботи:

Понеділок – четвер з 8.00 до 17.15
П’ятниця з 8.00 до 16.00
Перерва з 13.00 до 14.00

Наказ МОН Булінг Деякі питання реагування на випадки булінгу (цькування) та застосування заходів виховного впливу в закладах освіти

Наказ ЗДО по булінгу Про створення у закладі дошкільної освіти постійно діючої комісії з розгляду випадків булінгу (цькування)

Заходи з подолання та профілактики булінгу в ЗДО №7

Заходи протидії булінгу

«Як навчити дитину

цивілізовано виражати свій гнів»

Консультація для батьків

Дитину з раннього віку переконують, що сердитися недобре, бо людина, яка виражає гнів, може «не вписатися» у соціум. Натомість, щоб навчитися виражати свою злість адекватно, дитина звикає пригнічувати її. Але будь-яке тамоване почуття рано чи пізно виривається назовні. Тому, щоб уникнути перетворення дитини на «вулкан» та зберегти її здоров’я, дитину необхідно вчити правильно проявляти негативні емоції та з найменшими втратами виходити зі складних ситуацій.

Гнів є сильною та суперечливою емоцією. Це непросте почуття є одним із базових: людина отримала його внаслідок еволюційних процесів. У тваринному світі гнів необхідний для того, щоб вижити, подолати ворога, стати ватажком зграї. Однак у світі людей діють інші закони. Побутує думка, що сердитися — погано, бо це призводить до бійок, сварок та образ. Однак недаремно існують вислови «праведний гнів», «спортивна злість». Такі переживання часто необхідні для того, щоб упоратися зі складним завданням чи відстояти свої погляди. Гнів виникає у відповідь на ситуацію, що людині не подобається, що висуває перешкоди на шляху досягнення мети. Тоді відбуваються зміни на тілесному рівні: підвищується серцебиття, напружуються м’язи, дихання стає частішим. Маленькі діти можуть кричати, битися, кидатися предметами. Трохи подорослішавши, вони починають обзиватися та плюватися. Підлітки та дорослі часто стримуються і навіть посміхаються, незважаючи на пристрасті, які вирують усередині, хоч іноді вони поводяться аж надто бурхливо.

Однак відомо, що гнів може мати і позитивний ефект — він мобілізує внутрішні сили організму. Це нерідко допомагає подолати самого себе у складній ситуації або захистити слабкого. А спортсмени в такому стані навіть встановлюють рекорди.

Забіяка й тишко (з психологічної практики)

На консультацію прийшли батьки шестирічних двійнят Олега та Миколи. Діти були дуже різними за вдачею. Олег полюбляв роздивлятися книжки, грати у спокійні ігри, слухався маму, уникав активних спортивних вправ, побоювався високих сходів, віддавав свої речі іншим дітям, навіть якщо не дуже цього хотів. Микола, навпаки, ігри полюбляв галасливі та рухливі, протестував проти найменшого батьківського зауваження, бився з хлопцями, якщо йому щось не подобалося, захищав брата, на вулиці нічого не боявся. Звичайно, дорослі турбувалися саме через нього. Хоча Олег сердився анітрохи не менше — він просто стримувався і вже з шести років потерпав від головного болю.

Насправді, допомоги потребували обидва брати. Хлопцям були незрозумілі причини власної злості, вони не вміли адекватно проявляти її. Адже бійка та повне стримування своїх бажань — способи неефективні. Двійнята не могли вербально висловити свої переживання.

Насамперед з’ясувувалися, які ситуації викликають роздратування і що в кожній з них можна сказати. Не зробити, а саме які слова промовити, доки роздратування ще не переросло у гнів. Під час рольових ігор було розіграно варіанти нової поведінки. Стосовно поведінки Миколи: якщо знову станеться бійка, насамперед не слід використовувати звичне «ай-яй-яй, битися недобре», варто озвучити почуття дитини та запропонувати інший спосіб його вираження. Наприклад: «Я бачу, ти розсердився. Хотів сказати: «Не заважай мені гратися (я не хочу з тобою ділитися тощо)?». Наступного разу так і скажи». Рекомендації стосовно поведінки Олега: припинити заохочувати його «надто хорошу» поведінку. Якщо він віддає іграшку, а на обличчі при цьому — сум, варто назвати його ймовірні почуття та запропонувати їхнє адекватне вираження: «Я бачу, тобі хочеться самому погратися з цією іграшкою. Не обов’язково все віддавати. Можна сказати: «Я зараз хочу гратися сам. Можливо, дам потім». Також слід пояснити, що коли на нього нападають, потрібно не бігти з криком до дорослого, а самому сказати голосно та зрозуміло: «Відійди від мене! Не чіпай мене!».

Як перевести гнів у мирне русло

Зазвичай дорослі закликають дитину взагалі ніколи не сердитися та жодним чином не висловлювати своїх переживань. І тоді щоразу, коли вона відчуває гнів (а не відчувати його вона не може — це фізіологічний механізм, що запускається у будь-якій ситуації, що не задовольняє людину), вона думає, що з нею відбувається щось погане, соромиться себе, внаслідок чого ще більше сердиться. Однак залежно від темпераменту, особистісних якостей, а також стилю батьківського виховання одні люди сердяться переважно на себе, інші — виключно на своє оточення.

Отже яким шляхом мають йти батьки для того, щоб син чи донька навчилися розуміти причини своїх переживань та цивілізовано виражати гнів?

1. Озвучуємо стан дитини

Озвучити стан дитини дуже важливо, адже вона вчиться розпізнавати свої почуття за умови, якщо дорослі їх називають. Коли батьки озвучують її почуття, дитина вже з 3-3,5 років не вважає себе поганою, якщо з нею відбувається щось, що не подобається батькам. Вона починає розуміти, які емоції переживає в тій чи тій ситуації: злість, сум, радість, здивування, страх тощо. І тоді з’являється можливість вибору: можна проявити переживання різними способами. Якщо дитина на щось помітно розсердилася, то батькам важливо сказати, що вони бачать її стан: «На мою думку, ти гніваєшся … (на когось чи на щось)». Якщо дитина звикла звинувачувати в усьому інших, вона досить швидко яскраво опише, які погані люди її оточують. А от дитина, яка приховує свої переживання, може одразу не зізнатися, що трапилося. На жаль, це відбувається з остраху, що батьки засудять її, тому їм доведеться докласти зусиль, щоб розговорити таку дитину. Можна просто сказати прямо: «Я бачу, що ти сумний — напевно, щось трапилося. І я хочу тобі допомоги». Можна поділитися спогадами з власного дитинства: «Коли я була маленькою, то дуже засмучувалася, якщо…» — далі наводиться ситуація, подібна до тієї, що сталася з дитиною.

Здебільшого за сильними емоціями приховують переживання, пов’язані з власною невпевненістю, бажанням бути лідером, завоювати повагу ровесників тощо. Якщо виявити справжні мотиви та потреби, можна знайти спосіб їх задоволення.

2. Приєднуємося до почуттів дитини

На жаль, дорослі здебільшого не намагаються приєднуватися до почуттів дитини, обходять стороною цей важливий момент і одразу починають давати поради. Потім, правда, дивуються, чому після їхніх корисних і правильних рекомендацій замість подяки чують докір: «Ти мене не розумієш!». Річ у тім, що лише приєднавшись до почуттів дитини, дорослі допомагають їй від них звільнитися, заспокоїтися та відкритися для конструктивного обговорення Коли дитина сердиться, вона часто говорить про те, як би хотіла помститися кривднику. Інший варіант поведінки — щира віра в те, що життя тепер закінчилося і вихід лише один — померти. Обидві реакції засвідчують сильні почуття. Батькам у таких випадках варто говорити, що вони розуміють емоції дитини. Наприклад: «Відчуваю, ти такий злий, що готовий добряче допекти своєму кривднику». Або: «Коли потрапляєш у неприємну ситуацію, та ще привселюдно, справді хочеться крізь землю провалитися». Такими коментарями батьки, з одного боку, демонструють дитині свою готовність вислухати та підтримати, а з іншого — розширюють її уявлення про те, що конкретно зачепило та спровокувало гнів. Адже дитина часто не розуміє, що саме її так сильно розсердило. Тому важливо, щоб дорослий проводив такі логічні зв’язки. І бажано робити це не на піку роздратування дитини, а лише після того, як вона заспокоїться

Дитина, яка приховує негативні переживання, може одразу не зізнатися в тому, що відбулося. Це часто відбувається з остраху, що батьки засудять її.

3. Допомагаємо дитині виразити гнів адекватно

Ще раз наголосимо: гнів закладено в людині природою для того, щоб вона могла себе захистити у випадку небезпеки.

Якщо гнів постійно стримувати, то напруга починає накопичуватися в певних зонах тіла, через це виникають м’язові спазми. Невдовзі з’являється погане самопочуття, біль, дитина стає неуважною, плаксивою та роздратованою. Тому так важливо своєчасно «звільнитися» від гніву та злості. Зрозуміло, що битися, лаятися, кусатися, плюватися є забороненими прийомами. Однак важливо, щоб відбулася реальна дія. Можна запропонувати дитині певним звуком або рухом виявити злість, яку вона переживає в даний момент. Нехай це буде:

крик, вереск;
гарчання;
тупотіння ногами;
биття подушки;
кидання м’яких кубиків об стіну.

Також можна намалювати свій гнів, а потім пошматувати малюнок. Добре, якщо батьки зроблять те саме разом із сином чи донькою. Якщо вдасться справді щиро позлитися, дитина швидко заспокоїться та буде здатна розмірковувати як жити далі

Дитина не може не відчувати гнів, бо це фізіологічний механізм, що запускається в будь-якій ситуації, що висуває перешкоди на шляху до досягнення мети.

4. Обговорюємо те, що відбулося

Після того як дитина втішилася, необхідно в спокійному тоні обговорити, що насправді її так роздратувало. Адже всіх, наприклад, штовхають, однак не всі через це зляться. Здебільшого за такими сильними емоціями приховують переживання, пов’язані з власною невпевненістю, бажанням бути лідером, завоювати повагу ровесників тощо. Якщо виявити справжні мотиви та потреби, можна знайти спосіб їх задоволення.

У кожній родині та в кожному дошкільному закладі може бути свій «законний» спосіб вираження злості. Окрім перерахованих варіантів, можна, наприклад, малювати карикатури на свого кривдника. Або знайти в нього щось справді кумедне та з гумором розповісти про це вдома. Або ще раз пригадати всю ситуацію та придумати різні варіанти її завершення.

Якщо такої схеми дотримуватися постійно, то дитина навчиться справлятися з гнівом. Вона також буде розуміти, що з нею відбувається та зуміє пояснити це іншим. Зможе виражати злість у прийнятний спосіб, без шкоди для себе та інших. І що важливо, вона засвоїть для себе різні варіанти виходу зі складних ситуацій.

Контактна інформація про роботу служби у справах дітей виконавчого комітету Вараської міської ради:

Адреса: майдан Незалежності, 2 місто Вараш, Рівненська область 34400 (приміщення КМКП каб.104,105);